Є така професія – Батьківщину боронити
(Зустріч з учасниками АТО)
Події на сході України сколихнули душу кожного українця, адже ворог прийшов руйнувати наш дім. Ми мирно жили у своїй країні, а підступний режим Росії робив свою брудну справу в середині країни, спустошуючи її у всіх сферах життя. Неоголошена війна триває, гинуть найкращі сини України, хоча мова йде про режим «тиші».
Під час уроків, виховних годин учні нашої школи наперебій розповідають про почуті чи прочитані події незрозумілої війни. Школярі приємно зраділи, коли дізнались, що 14 жовтня, у День захисника України, у школі відбудеться зустріч з учасниками АТО, котрі демобілізувались після року перебування на фронті. А героями зустрічі були Баліцький Олександр Володимирович і Ляшенко Сергій Володимирович. Свято розпочалася піснею «Україна-мати», яку подарували нашим воїнам Хом’як Ольга і Гнатюк Галина. Директор нашої школи Маєвська Надія Михайлівна була ініціатором і ведучою даного заходу. Вона і надає слово хлопцям. Діти з великим захопленням слухають розповіді героїв. З їх вуст звучать відомі нам міста: Карлівка, Мар’їнка, Авдіївка, Станиця Луганська. Ці назви говорять нам, що це – саме пекло війни. А ще слухаємо, як страшно було спочатку під час обстрілів «градами», бо, як кажуть, лише «дурень не боїться». Часто під час обстрілів перед очима хлопців перебігало все життя, коли снаряд падав за метр від тебе. Потім посипалось багато запитань. Одні відповіді були ширшими, інші – скупими.
Надто хвилюючою сторінкою зустрічі був вірш, котрий написала для своєї учениці Лізи Ляшенко Дембіцька Ганна Анатоліївна, присвятивши його її татові. Ліза вийшла з трояндою для тата, але після перших же слів розхвилювалась і не змогла прочитати. Як не намагалась це зробити Надія Михайлівна, теж не змогла. Виручила авторка, Ганна Анатоліївна. Вірш справді схвилював кожного.
Ніяк не збагнути сестричці малій,
Що сталося в дружній родині моїй.
Чому із очей в мами падають слізки
Й в тривозі шумлять біля хати берізки.
А я вже доросла, я все розумію:
Снаряди російські зло всюди в нас сіють.
Біду цю принесли й до нашої хати,
Збирається тато іти воювати.
Далеко татусь наш, та серденьком з нами,
І ми поспішаєм до нього думками.
Мама у праці спочинку не має
Й його захистити у Бога благає.
І я тихесенько навчилася молитись,
Щоб Він заставив Путіна спинитись,
Щоб тато мій додому повернувся,
Щоб світ прекрасний знову посміхнувся.
Почує Він моє прохання щире,
Пошле моїй Вкраїні щастя й миру,
Бо тато мій додому повернувся
І світ для мене знову посміхнувся.
А для Баліцького Олександра Володимировича і Бартощука Сергія Володимировича, теж учасника АТО, котрий не зміг прийти на зустріч, свій вірш «Болісне чекання» присвятила Завадська Олена Глав’янівна. А прочитала його з високою майстерністю Юськова Ульяна.
Чекає дома мати і сестра
Свого захисника, свого солдата,
Тужливо хилить віти вербонька стара,
Що поглядом вела твій слід до хати.
Тебе війна скувала у лещата
І все ніяк не хоче відпускать.
Великодушно молиться сестра за брата,
А мама за усіх, що поруч з ним стоять.
Бо як іще спинити злу навалу,
Як просвітити тьму, що смертю скрізь гуде.
«Ми втомлені чеканням», - сестра сказала,
А мама додала: «Коли вже мир прийде?».
Невже смертей замало, вража сило?
Замало нам століть загоїть рани.
Чекають дома брата, чекають сина,
З молитвою в вустах чекаєм разом з вами.
На закінчення теплої зустрічі Примак Руслана Борисівна виконала пісню «Українська родина».
І знову слово бере Надія Михайлівна, каже теплі слова вдячності хлопцям, дарує скромні подарунки, бажає їм міцного здоров’я, мирного неба, спокою і достатку в родинах і Божого благословення. Словами «Слава Україні!» - «Героям слава!» закінчився цей неповторний і глибокий патріотизмом виховний захід, бо наше майбутнє – в наших дітях.
|